Ти, ти, ти…
Може, це тому, що ця весна ніяк не може настати і усю зиму продовжує свій танок. А може тому, що я просто замерзла і захотіла погрітись в твоїх долонях… Але вона все ще чомусь не приходить зі своїм теплом. І я не можу бути тут без тебе. Значно простіше було б, якби ви прийшли разом – весна зі своїми жовтими квітами і ти зі своїм цвітавим волоссям, яке я так любила малювати на своїх полотнах. Її я також любила малювати – зеленооку, червоноволосу і надзвичайно красиву. Тоді здавалося, що вона дуже схожа на мене. Втім, цієї схожості на картинних виставках критики ніколи чомусь не помічали...
Безсонні ночі приходять не до мене і, коли я давно мрію уві сні, обіймаючи коричневе ведмежа, а ти мрієш про мене десь там далеко, рахуючи зірки. А я не снюсь тобі і ти не можеш зрозуміти чому. Чи нагнівалась на тебе, чи просто забула, чи, можливо, ніколи і не пам’ятала. Вибирай собі будь-яку відповідь – ніколи не помилишся! Та знаєш, це вже, напевно, таки було колись. Тоді, давно, коли ти мені вперше наснився, я впевнилася, що ми бачились раніше – от тільки, переконалася, що то було у минулому житті. Мені здавалося, що і ти відчував подібне – пригадував, як у минулому мої обійми голубили тебе, а губи ніжно торкалися твоєї щоки, зовсім не бажаючи інших, нехай навіть солодших ласощів. Втім, за якийсь час, ти, певно, забув про те і знову перестав зважати на мене. Та я не здавалась і вперто продовжувала по-своєму завойовувати “твою вершину”. Часто ти, наче крига, ломився і танув – тоді я просто була щаслива. Твої повідомлення, які заставали мене раптом серед ночі приносили незрівняний екстаз і навіть щось більше, як просто фізичне задоволення.
Я відчувала тебе, як, задавалося, нікого в житті. Всього за кілька зустрічей ти став найріднішим у Всесвіті – здавалося, що це тебе я все життя чекала і тепер навіть у вічності, вже не хотіла нікого зустрічати. Втім, твої перепади настрою щодо мене були все помітнішими. То ти був надто ніжним і милим, то, здавалося, забував, що така взагалі існує у світі. І тоді мені в певний момент обридли нескінчені очікування. Ось тоді і з’явився інший – той, хто намагався замінити тебе, хоч це вдавалося дуже блідо і нікчемно. Втім, розраджуючись з ним, шукала того притулку, який знайшла б лише з тобою... Ти, наче відчуваючи суперника, з’явився знову і тепер вирішив йти до кінця. Сказав, що усе вже вирішив і ступити навіть крок назад ти просто не смієш.
Я не знаю як, але ти мене відчуваєш і досі. Напевно, ти навіть сам не усвідомлюєш цього. Але завжди, коли у моєму житті з’являється хтось хоч трошки схожий на тебе, ти завжди даєш мені про себе знати мимовільними повідомленнями на моєму екрані комп’ютера чи телефону. А ще ти надихаєш мене. Коли ми бачимось і ти цілуєш мене, то вдихаєш у мене цілющу енергію, яку вже ніколи не зможу забути. Її також не зможу взяти від когось іншого. Вірю, що якось прийдеш і вже більше ніколи не захочеш відійти від мене ні на мить. Наразі ж просто надихаєш на відстані, переконуючи у своєму існуванні.
Коли ж тебе немає поруч, я дивлюся на твоє фото і досі вважаю тебе рідним. Здається, що можу відгадати усі твої думки і наміри, дивлячись лише на безмовну картку з твоїм зображенням. Разом з тим відчуваю, що не почуваю до тебе нічого такого, що бентежило мене б вночі і не давало заснути так, як це було колись. Може тому, коли говорю з тобою, заводжу розмову про погоду і розповідаю, що у нас пасмурно, але вже невдовзі розцвітуть вишні. Так ніби ти сам цього не знаєш і не знаходишся на тій самій географічній широті, що і я.
Але і досі я деколи спрагла тебе настільки, що хочу побачити так жадано, як чекає дощу самотня пустеля. Тоді беру фотокартку і подумки розмовляю з тобою. Запитую чому все так, а не по-іншому і чому ти там, а я тут. Ти мовчиш і не відповідаєш. Я дивуюсь – чому? Ти ж ніколи не був надто мовчазним…
Здавалося б усе просто – скажи мені, що кохаєш і я зможу існувати далі. Адже часом не можу спокійно слухати як падає з дерев листя і дивитись улюблені фільми – чекаю твоїх слів... Знаю, що як тільки їх почую, напруга трохи спаде і все стане на свої місця.
Безсонні ночі приходять не до мене і, коли я давно мрію уві сні, обіймаючи коричневе ведмежа, а ти мрієш про мене десь там далеко, рахуючи зірки. А я не снюсь тобі і ти не можеш зрозуміти чому. Чи нагнівалась на тебе, чи просто забула, чи, можливо, ніколи і не пам’ятала. Вибирай собі будь-яку відповідь – ніколи не помилишся! Та знаєш, це вже, напевно, таки було колись. Тоді, давно, коли ти мені вперше наснився, я впевнилася, що ми бачились раніше – от тільки, переконалася, що то було у минулому житті. Мені здавалося, що і ти відчував подібне – пригадував, як у минулому мої обійми голубили тебе, а губи ніжно торкалися твоєї щоки, зовсім не бажаючи інших, нехай навіть солодших ласощів. Втім, за якийсь час, ти, певно, забув про те і знову перестав зважати на мене. Та я не здавалась і вперто продовжувала по-своєму завойовувати “твою вершину”. Часто ти, наче крига, ломився і танув – тоді я просто була щаслива. Твої повідомлення, які заставали мене раптом серед ночі приносили незрівняний екстаз і навіть щось більше, як просто фізичне задоволення.
Я відчувала тебе, як, задавалося, нікого в житті. Всього за кілька зустрічей ти став найріднішим у Всесвіті – здавалося, що це тебе я все життя чекала і тепер навіть у вічності, вже не хотіла нікого зустрічати. Втім, твої перепади настрою щодо мене були все помітнішими. То ти був надто ніжним і милим, то, здавалося, забував, що така взагалі існує у світі. І тоді мені в певний момент обридли нескінчені очікування. Ось тоді і з’явився інший – той, хто намагався замінити тебе, хоч це вдавалося дуже блідо і нікчемно. Втім, розраджуючись з ним, шукала того притулку, який знайшла б лише з тобою... Ти, наче відчуваючи суперника, з’явився знову і тепер вирішив йти до кінця. Сказав, що усе вже вирішив і ступити навіть крок назад ти просто не смієш.
Я не знаю як, але ти мене відчуваєш і досі. Напевно, ти навіть сам не усвідомлюєш цього. Але завжди, коли у моєму житті з’являється хтось хоч трошки схожий на тебе, ти завжди даєш мені про себе знати мимовільними повідомленнями на моєму екрані комп’ютера чи телефону. А ще ти надихаєш мене. Коли ми бачимось і ти цілуєш мене, то вдихаєш у мене цілющу енергію, яку вже ніколи не зможу забути. Її також не зможу взяти від когось іншого. Вірю, що якось прийдеш і вже більше ніколи не захочеш відійти від мене ні на мить. Наразі ж просто надихаєш на відстані, переконуючи у своєму існуванні.
Коли ж тебе немає поруч, я дивлюся на твоє фото і досі вважаю тебе рідним. Здається, що можу відгадати усі твої думки і наміри, дивлячись лише на безмовну картку з твоїм зображенням. Разом з тим відчуваю, що не почуваю до тебе нічого такого, що бентежило мене б вночі і не давало заснути так, як це було колись. Може тому, коли говорю з тобою, заводжу розмову про погоду і розповідаю, що у нас пасмурно, але вже невдовзі розцвітуть вишні. Так ніби ти сам цього не знаєш і не знаходишся на тій самій географічній широті, що і я.
Але і досі я деколи спрагла тебе настільки, що хочу побачити так жадано, як чекає дощу самотня пустеля. Тоді беру фотокартку і подумки розмовляю з тобою. Запитую чому все так, а не по-іншому і чому ти там, а я тут. Ти мовчиш і не відповідаєш. Я дивуюсь – чому? Ти ж ніколи не був надто мовчазним…
Здавалося б усе просто – скажи мені, що кохаєш і я зможу існувати далі. Адже часом не можу спокійно слухати як падає з дерев листя і дивитись улюблені фільми – чекаю твоїх слів... Знаю, що як тільки їх почую, напруга трохи спаде і все стане на свої місця.
- Mood:
horny
Profile
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif)
sunshine_ok- sunshine_ok
Comments
мені кінець особливо сподобався=)
Дякую, що сподобалось :)
ти взагалі звідкибудеш? Давно публікуєшся? І де?
Я не публікую ці речі десь на папері. Вони є в кількох місцях в Інтернеті. Ти це мала на увазі питаючи звідки я? ;)