Home

Дощ у Сіетлі

  • Oct. 12th, 2009 at 9:20 PM
lips

У Сіетлі дощ і літаки забули сюди шлях. Вони бояться заблукати у небі. Тому і зупинилися десь на півдорозі  – між Чикаго та Міннеаполісом. Ті міста піклуються про крилатих і дозволяють їм залишатися так довго як тільки вони хочуть. Але літакам дуже подобається саме Сіетл і це про нього вони мріють, перебуваючи у похмурому Чикаго та холодному Міннеаполісі. Сіетл для них – це щось більше, ніж просто місто. Це остання точка Америки, де вони зупиняються найдовше і ніхто їх не може потурбувати. І потім їм здається, що це вони, відпочивши від довгих перельотів, вирішують, куди повинні їхати і чому. Це трапляється саме у Сіетлі.

Read more... )  

Вона малює осінь

  • Sep. 24th, 2009 at 11:06 PM
leloo_dirty
   Дівчинка малює осінь. Вона не знає навіщо це і для чого. Просто знає, що повинна малювати і мусить запам’ятати цю осінь такою, якою вона її бачить саме у цей момент. Ніхто не може цьому перешкодити. Вона навіть не чує шуму автівок, які проїзжають повз. Не звертає уваги й на втомлених перехожих, які поспішають, щоб закутатись у теплі картаті пледи в своїх домівках. Дівчинка ж просто сидить на вулиці і старанно виводить штрихи у своєму широкому альбомі. Вона хоче передати цю осінь на папері такою, якою вона зараз бачить її насправді. Це дівчинці не вдається, бо у неї немає настільки яскравих фарб, які є у природи. Тому вона періодично замислюється, вмочує пензлика у воду, змішує різні кольори, знову малює і трішки сердиться на себе і ще на тих, хто так і не зміг виготовити настільки яскраві фарби. Адже кінцевий результат буде не зовсім таким як вона собі задумала – кольори не точні, фарби не змішані… Дівчинка засмучується, але лише на мить. Адже на вулиці осінь – що може бути краще?  
     Read more... )

Вітер змін

  • Sep. 1st, 2009 at 1:01 AM
Red
Змиваєш порох дня з обличчя і потроху стаєш собою. Посмішка сповзає у смітник, щоб завтра ти її знову одягла. Ти стомилась. Втім, ця втома зовсім не обтяжує тебе. Вона швидше схожа на ті відчуття, які бувать після насичених подорожей чи захопливих вражень. Тим часом осінні дні добігають свого кінця і вже зовсім скоро прийде зима. Вперше восени не хочеться про щось хвилюватися чи над чимось замислюватися. І ти вперше не боїшся приходу зими – знаєш, що цьогоріч вона буде теплою і затишною. Тобі навіть не доведеться кутатись у старий сірий плед – тебе є кому зігріти. Сніжинки падатимуть на твої в’язані рукавички і будуть прикрашати їх своїми нетанучими орнаментами, а ти сміятимешся і перехожі будуть думати, що ти божевільна. Але тобі байдуже – чи ж ти перша щаслива, котру назвали божевільною?
Read more... )

Пазли долі

  • Jun. 24th, 2009 at 1:34 PM
Leloo_excited
   Численні пазли не складаються у веселі картинки. Ти не любиш мене, хоч і змушуєш у це повірити. Вдаю, що вірю і вкотре відкриваю двері вічності, щоб забути твої безглузді слова і обіцянки. Я не хочу бути твоєю. Я стомилась від псевдо-ніжностей та пестливих імен. Забудь мене і тобі стане соромно. Соромно, що так і не сказав мені головного. Адже це ти знаєш усі таємниці і вмієш заговорювати рани. Read more... )

 

Дежа вю

  • Apr. 23rd, 2009 at 12:06 AM
Red
   Я впізнала тебе за усмішкою. Ні, я маю на увазі впізнала ще тоді, коли ми були незнайомі. Не кожна усмішка може так зігрівати. Я ще тоді нічого не знала і просто намагалася зловити порухи твоїх губ бодай своїм поглядом. Ти, напевно, помітив це і тому звернув на мене увагу. А може, ти також побачив у мені щось дуже знайоме, щось таке, що ти вже бачив в одному зі своїх минулих життів.
   Read more... )

Я у твоєму серці

  • Apr. 16th, 2009 at 12:10 AM
Colour
   Я зникну з радіоефірів та телевізійних екранів. Мережа мовчатиме про мене і ти вже ніколи не зможеш там мене знайти. Я вперше в житті обманюватиму тебе і зміню номер свого телефону. А ти дивуватимешся куди ж я поділася. І навіть не здогадуватемешся, що я тепер назавжди прописалась у твоєму серці і тобі непотрібно нікуди ходити, аби мене зустріти.
   Read more... )

Шматки писанини

  • Mar. 27th, 2009 at 10:56 PM
Leloo_excited
Знайшла у своїх записах якісь шматки початої писанини і не дописаної. Склала все докупи і шось з того таки вийшло... Правда, дат, у які я писала ту писанину, вийшло аж шість. Перший шматок був написаний у 2005 році, а останній - у 2008. Один абзацик таки не змогла нікуди приткнути... Прочитайте, якщо не складно, і напишіть як вам. Чи вдалося збити то все? Трохи воно "сопливе", ну але... І ше пробачайте, шо написала 3 рази "Читати писанину", але вже не знаю як то виправити :)
</div></div></div></div>

Ти плачеш

  • Mar. 22nd, 2009 at 11:58 PM
leloo_sad
   Ти плачеш і я не знаю що робити у подібні моменти. Адже досі ще ніколи не бачила як плачуть чоловіки. Думала, що таких уже не існує в природі. Гадала, що вони усі вимерли як лісовики чи динозаври. Але, виявляється, чоловіки, які плачуть – не такий вже і рідкий вид. Усвідомлюючи це, хочу сісти поряд з тобою і також заридати. Але натомість намагаюся хоч якось тебе втішити.
   Read more... )

Торт із чорносливом

  • Mar. 12th, 2009 at 12:11 AM
Red
   Еротика у найвищому її прояві — це наш із тобою танець. Усе починається із запрошення. Я його зовсім не чекаю. Але ти таки кличеш мене до танцю зовсім незважаючи на те, що прийшов сьогодні з іншою супутницею. Потім заводиш у найдальший кінець зали, ніжно обіймаєш і ми накриваємося ритмами музики як невидимим покривалом під яким лише ти і я. Немов під ним на ці кілька хвилин ніхто нас не зможе побачити. Будучи так близько біля тебе я просто не можу не відчувати твого бажання. Але ти мовчиш. І я тебе у цьому підтримую.
Read more... )

Теплий сон

  • Mar. 6th, 2009 at 12:14 AM
kucya_oko
Сьогодні ти наснився мені і я здивувалась. Адже ти вже давно не з’являвся мені навіть у снах. Сни ж про тебе – теплі, літні і приємні. Прокидатися після них страшенно не хочеться. А коли будильник таки сповіщає про ранок, затишок сну ще довго не розвіюється. Заставляю замовкнути клятий годинник і ще довго лежу із закритими очима. У такі моменти мені здається, що ти десь поруч і я навіть відчуваю твій запах. Але ні – коли розплющую очі, то виявляю, що подушка поруч із моєю – пуста.
Read more... ) 

Варіації на тему кохання

  • Feb. 24th, 2009 at 11:59 PM
tired panda
      Він почав звертати на неї увагу ще у першому класі. Тоді він вирішив допомогти і поніс її портфеля. Не те, щоб тоді вона йому одразу сподобалась – просто мама казала допомагати дівчаткам, а він слухався маму. Вона ж за кілька місяців настільки звикла до його уваги, що вже не уявляла когось іншого біля свого шкільної сумки. А йому у першому класі насправді було байдуже чий портфель носити. Жодних негативних емоцій до неї він не відчував – то зрештою, чому й не вона? А ще вона жила одразу в сусідньому будинку і йому було з нею по дорозі – то чого ж не допомогти?
     Read more... )

Шукаючи натхнення

  • Jan. 20th, 2009 at 10:08 PM
leloo

Дівчинка із сумними голубими очима. Раніше у тебе були мрії, яскраві малюнки і кольорові сни. Зараз ти не маєш нічого з вищепереліченого. Натомість у тебе є твої два маленьких сонечка, яких ти чомусь називаєш донькою і сином…

 

Read more... )

Свято наближається!!!

  • Dec. 27th, 2008 at 5:23 PM
Leloo_excited
 


До Нового року 4 дні :) 

Казка, ч. 4

  • Dec. 12th, 2008 at 7:03 PM
Leloo_excited

Перші 3 частини тут: 
http://sunshine-ok.livejournal.com/20736.html

«Зі смачненьким у цьому місті сутужно… Шкода,» - думала ворона, сидячи на гарному ліхтарі. Він уже почав світитися і тому сидіти на ньому було тепло і приємно. Вразі за своєю спиною вона почула шурхіт. Обернувшись, побачила іншу ворону. Оскільки у птахів важко розрізнити хлопчик це чи дівчинка, Вороня стала чекати поки незнайомець чи незнайомка не заговорить з нею, щоб по голосу почути хто це.
– Кахи, кахи, карррр! – сказав птах і тоді Вороня вже почула, що це був таки ворон, а не ворона.
Оскільки «кар» саме з такою протяжністю означав на воронячій мові «привіт», а не вітатися – дуже не вічливо, то Вороня також каркнула у відповідь.
Read more... )

No regrets…

  • Dec. 10th, 2008 at 12:09 AM
smoking
             Я не шкодую за тобою вкотре. Я вкотре не шкодую за тобою. За тобою вкотре не шкодую я. Не шкодую я за тобою… Вкотре. Я просто мушу про це сказати, аби ти також знав і також не шкодував за тим, чого все одно не сталося. І мої наступні коханці, можливо, вже не матимуть такого пронизливого погляду, але все одно я не буду шкодувати за тобою. Це наче змити з себе залишки сухого осіннього дня, розумієш? Змити і забути про той день. І не те, що він якийсь поганий чи не такий, який подобається. Він просто був і враз пройшов – то навіщо про нього пам’ятати і ще й шкодувати?
           Read more... )

Казка, ч. 3

  • Oct. 6th, 2008 at 11:37 PM
kucya_oko

Перші 2 частини тут:  http://sunshine-ok.livejournal.com/16860.html


             Вороня ж летіла і думала про Бурумчика. Вона уявляла собі його нірку всередині – що там є і де стоїть. «Напевно, – думала ворона, – у нього обов’язково є кухня. Точніше навіть не кухня, а кухонька і на ній він варить свій гном’ячий чай. А у вітальні напевно є маленький телевізорчик, бо ж і гномики повинні знати про те, що робиться у їхньому лісі. О, то може він мене і бачив по своєму телевізору. Я ж тільки місяць тому брала участь у найпопулярнішій програмі «Лісова зірка». Я там співала дуже гарну пісню. Щоправда, журі не дуже сподобалося, але у телевізорі я таки «засвітлилася». Хм, але якщо Бурумчик мене таки бачив, то він  би не мав мене лякатися… Певно таки не бачив.»
           

Read more... )

Троє

  • Sep. 18th, 2008 at 11:51 PM
leloo
Ти завжди був моїм. Ти наливав мені терпкого чаю із заварника і наказував пити його, коли я хворіла. А у моменти смутку ти розважав мене тим, що міряв свого носа до мого – у профіль. Ще ти любив міряти довжину наших пальців – мовляв, у кого довші. Довші були у мене і ти жартував, що, напевно, мені довелося не один рік брати уроки фортепіано, аби досягти таких результатів. Я сміялася і цілувала тебе. Ти жартома відвертався і вкотре повтроював запитання про піаніно. Нам було весело і здавалося, що більшого щастя ніколи не буває.
Read more... )
За роки життя разом ми і справді навчилися робити деякі речі одночасно. Разом думаємо про ті ж речі, говоримо ті ж слова водночас і навіть телефонуємо один одному в той самий час і потім довго сваримося чому телефон показував, що занято. Зрозуміти наш зв’язок і справді просто неможливо. Думаю, над цим варто попрацювати не одному поколінню вчених.
Але тепер ми не можемо бути вдвох… Ми просто приречені. Адже ось уже як кілька місяців я знаю, що скоро до нас приєднається той, третій, ім’я, як і стать, якого я поки що не знаю. Впевнена, що він також буде смішний, як ти і деколи серйозний, як я. Поки я не знаю який у нього буде ніс чи якого розміру він матиме пальці. Але що я знаю напевне – це те, що зараз я піду і скажу тобі цю новину і ти обов’язково шаленітимеш після моїх слів. Втім, я також знаю, що після моїх слів ти також вже ніколи не будеш лише моїм. І щонайдивніше – мене це зовсім не засмучує!
</div></div></div>

Дивний сон

  • Aug. 25th, 2008 at 11:08 PM
kucya_oko
Днями ти мені наснився. Я давно не відчувала такої ніжності… А коли відчуваєш таке ще й увісні, то здається, що почуття якось ніби загострюються. Вранці після подібних снів намагаєшся ще довго зберегти те відчуття.

Війна і журналісти

  • Aug. 12th, 2008 at 11:57 PM
Leloo_excited
      Після всіх повідомлень про війну у Грузії я не стрималась і написала мейла своєму грузинському другові. Ми знайомі вже давно, але зараз листуємося раз чи два на рік.
       Іраклій живе в Тбілісі і останнє що я про нього чула – те, що працює він виконавчим директором якоїсь міжнародної компанії. Написала я йому листа з підтримкою та запитанням як ситуація у його країні. Втім, на відповідь особливо не сподівалась. Адже якщо у країні війна і твоє місто бомблять щоночі – то чи до Інтернету тобі? Але відповідь на мій мейл прийшла неочікувано швидко – вже наступного дня. Іраклій дякував українцям за допомогу і писав, що Тбілісі і дійсно бомблять щоночі, але боїв біля міста немає.

Profile

Leloo_excited
[info]sunshine_ok
sunshine_ok

Advertisement

Latest Month

October 2009
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com