![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
У Сіетлі дощ і літаки забули сюди шлях. Вони бояться заблукати у небі. Тому і зупинилися десь на півдорозі – між Чикаго та Міннеаполісом. Ті міста піклуються про крилатих і дозволяють їм залишатися так довго як тільки вони хочуть. Але літакам дуже подобається саме Сіетл і це про нього вони мріють, перебуваючи у похмурому Чикаго та холодному Міннеаполісі. Сіетл для них – це щось більше, ніж просто місто. Це остання точка Америки, де вони зупиняються найдовше і ніхто їх не може потурбувати. І потім їм здається, що це вони, відпочивши від довгих перельотів, вирішують, куди повинні їхати і чому. Це трапляється саме у Сіетлі.
( Read more... )- Mood:
exhausted
( Read more... )
- Mood:
thankful
( Read more... )
- Mood: flirty
- Mood:
bitchy
( Read more... )
- Mood:
nostalgic
( Read more... )
- Mood: frustrated
</div></div></div>
( Читати писанину )
</div>- Mood: horny
( Read more... )
- Mood: hopeful
( Read more... )
- Mood: flirty
( Read more... )
- Mood: relaxed
( Read more... )
- Mood: crappy
Дівчинка із сумними голубими очима. Раніше у тебе були мрії, яскраві малюнки і кольорові сни. Зараз ти не маєш нічого з вищепереліченого. Натомість у тебе є твої два маленьких сонечка, яких ти чомусь називаєш донькою і сином…
( Read more... )
- Mood: nostalgic
До Нового року 4 дні :)
- Mood: aggravated
Перші 3 частини тут:
http://sunshine-ok.livejournal.com/20736.h
«Зі смачненьким у цьому місті сутужно… Шкода,» - думала ворона, сидячи на гарному ліхтарі. Він уже почав світитися і тому сидіти на ньому було тепло і приємно. Вразі за своєю спиною вона почула шурхіт. Обернувшись, побачила іншу ворону. Оскільки у птахів важко розрізнити хлопчик це чи дівчинка, Вороня стала чекати поки незнайомець чи незнайомка не заговорить з нею, щоб по голосу почути хто це.
– Кахи, кахи, карррр! – сказав птах і тоді Вороня вже почула, що це був таки ворон, а не ворона.
Оскільки «кар» саме з такою протяжністю означав на воронячій мові «привіт», а не вітатися – дуже не вічливо, то Вороня також каркнула у відповідь.
( Read more... )
- Mood: crazy
( Read more... )
- Mood:
bouncy
Перші 2 частини тут: http://sunshine-ok.livejournal.com/16860.h
Вороня ж летіла і думала про Бурумчика. Вона уявляла собі його нірку всередині – що там є і де стоїть. «Напевно, – думала ворона, – у нього обов’язково є кухня. Точніше навіть не кухня, а кухонька і на ній він варить свій гном’ячий чай. А у вітальні напевно є маленький телевізорчик, бо ж і гномики повинні знати про те, що робиться у їхньому лісі. О, то може він мене і бачив по своєму телевізору. Я ж тільки місяць тому брала участь у найпопулярнішій програмі «Лісова зірка». Я там співала дуже гарну пісню. Щоправда, журі не дуже сподобалося, але у телевізорі я таки «засвітлилася». Хм, але якщо Бурумчик мене таки бачив, то він би не мав мене лякатися… Певно таки не бачив.»
Ти завжди був моїм. Ти наливав мені терпкого чаю із заварника і наказував пити його, коли я хворіла. А у моменти смутку ти розважав мене тим, що міряв свого носа до мого – у профіль. Ще ти любив міряти довжину наших пальців – мовляв, у кого довші. Довші були у мене і ти жартував, що, напевно, мені довелося не один рік брати уроки фортепіано, аби досягти таких результатів. Я сміялася і цілувала тебе. Ти жартома відвертався і вкотре повтроював запитання про піаніно. Нам було весело і здавалося, що більшого щастя ніколи не буває.
( Read more... )
За роки життя разом ми і справді навчилися робити деякі речі одночасно. Разом думаємо про ті ж речі, говоримо ті ж слова водночас і навіть телефонуємо один одному в той самий час і потім довго сваримося чому телефон показував, що занято. Зрозуміти наш зв’язок і справді просто неможливо. Думаю, над цим варто попрацювати не одному поколінню вчених.
Але тепер ми не можемо бути вдвох… Ми просто приречені. Адже ось уже як кілька місяців я знаю, що скоро до нас приєднається той, третій, ім’я, як і стать, якого я поки що не знаю. Впевнена, що він також буде смішний, як ти і деколи серйозний, як я. Поки я не знаю який у нього буде ніс чи якого розміру він матиме пальці. Але що я знаю напевне – це те, що зараз я піду і скажу тобі цю новину і ти обов’язково шаленітимеш після моїх слів. Втім, я також знаю, що після моїх слів ти також вже ніколи не будеш лише моїм. І щонайдивніше – мене це зовсім не засмучує!
- Mood: cold
Днями ти мені наснився. Я давно не відчувала такої ніжності… А коли відчуваєш таке ще й увісні, то здається, що почуття якось ніби загострюються. Вранці після подібних снів намагаєшся ще довго зберегти те відчуття.
( Read more... )
Після всіх повідомлень про війну у Грузії я не стрималась і написала мейла своєму грузинському другові. Ми знайомі вже давно, але зараз листуємося раз чи два на рік.
Іраклій живе в Тбілісі і останнє що я про нього чула – те, що працює він виконавчим директором якоїсь міжнародної компанії. Написала я йому листа з підтримкою та запитанням як ситуація у його країні. Втім, на відповідь особливо не сподівалась. Адже якщо у країні війна і твоє місто бомблять щоночі – то чи до Інтернету тобі? Але відповідь на мій мейл прийшла неочікувано швидко – вже наступного дня. Іраклій дякував українцям за допомогу і писав, що Тбілісі і дійсно бомблять щоночі, але боїв біля міста немає.
( Read more... )
